Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/158

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


116.А тут кричать та в груби сурмлять,
Свистять в свистілки, дмуть в роги,
Квилять, брат брата в батька луплять,
В наскок яряться вороги!
Тут ржання кінське з тупотнею,
Там різний гомін з стукотнею,
Скрізь клопіт, халепа, сто-лих!
Так в мідні клекотить гарячий,
Так в кабані кричить піддячий,  — 
Як кажуть, хоть винось святих.

117.Гей музо, панночко цнотлива,
Ходи до мене погостить!
Будь ласкава, будь неспесива,
Дай поміч мні  —  стишок зложить!
Дай поміч битву описати
І про війну так розказати,
Мов твій язик би говорив.
Ти кажуть, дівка небриклива,
Але од старости сварлива:
Прости ! я може досадив

118.Ів самій речі проступився  — 
Старою дівчину назвав,
Ніхто з якою не любився,
Ні женихавсь, ні жартував.
Ох, скільки муз таких на світі
У всякім городі, в повіті,  — 
Укрилиб зверху вниз Парнас!
Я музу кличу не такую:
Веселу, гарну, молодую;
Старих нехай брика Пегас.

119.Рутульці дралися на стіни,
Карабкалися, як жуки.
Турн з ярости дріжав і пінив,
І кричить: „дружненько, козаки!“
В свою Троянці также чергу
В одбої поралися зверху,
Рутульців плющили, як мух.
Пускали колоддя, каміння
І враже так товкли насіння,
Що у Рутульців хляв і дух.

136