|
132.Служили у Троян два брати,
Із них був всякий Голіаф:
Широкоплечий і мордатий,
І по вівці цілком глитав,
Один дражнився Битіасом
І з Кочубейським він Тарасом
Колиб заввишки не рівнявсь;
Другий же брат Пандаром звався,
І вищий од верстви здавався,
Та вялий, мов верблюд, тинявсь.
133.Два брати, грізні ісполини,
В бою стояли у ворот,
Дрючки держали з берестини
І боронили в кріпость вход.
Вони к землі поприсідали,
Троянціж в город одступали,
К собі манили Рутулян.
Рутульці зрять — навстяж ворота,
Прожогом в кріпость вся піхота —
Спішить насісти на Троян.
134.Но хто лиш в город показався,
Того в яєшню і побють;
Битіас з братом управлявся,
Безщадно кров рутульську ллють.
Рутульці з криком в город пруться,
Як од серпа колосся жнуться:
Як над пашней хурчать ціпи,
Так ісполинськії дрючини
Мозчили голови і спини,
І всіх молотять, мов снопи.
135.Побачив Турн таку проруху,
Од злости ввесь осатанів;
Здригнувсь, мов випив чепуруху,
К своїм на поміч полетів.
Як тільки в кріпость протаскався,
Тузити зараз і принявся,
Хто тільки під руку попавсь:
Убив він з Афідном Мерона
І зо всього побіг розгона,
Де Битіас в крові купавсь.
|
