Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/173

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


28.А то  —  беззубий, говорливий,
Сухий, невірний, як шкелет,
І лисий, і брехун сварливий?
То вихрист із Жидів, Авлет
Недавно на другій женився,
Та, бач, в рахунку помилився,
Із жару в полумя попав;
Щоб од яги як одвязатись,
То мусів в військо записатись
І за шпигона на год став.

29.Іще там єсть до півдесятка,
Но дрібязок і гальтіпата;
В таких не буде недостатка,
Хоть в день їх згине і копа.
А скількиж всіх?  —  того не знаю:
Хоть муза я  —  не одгадаю
По пальцям тож не розлічу;
Біг-ме! на щотах не училась,
Над карбіжем тож не трудилась,  — 
Я, що було, те лепечу.

30.Уже Волосожар піднявся,
Віз на небі вниз повертавсь,
І дехто спати укладався,
А хто під буркой витягавсь.
Онучі инші полоскали,
Другії лежа розмовляли,
А хто прудився у кабиць.
Старші, підпивши, розійшлися
І дома за люльки взялися,
Лежали боком, навзнич, ниць.

31.Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся,  — 
Бо сам за всіх і одвічав,  — 
Як Турна-ворога побити,
Царя Латина ускромити
І успокоїти народ.
В цій думці смутно похожая
І мислю Бог-зна де літая,
Під носом бачить коровод.

151