Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/174

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


32.Ні риби то були, ні раки,
А так, як би кружок дівчат;
І бовталися, як собаки,
І в голос як кішки, нявчать.
Еней здригнувсь і одступає
І „Да воскреснетъ“ в слух читає,
Но цим ні трохи не поміг; .
Ті чуда з сміхом, з реготнею,
Вхватилиеь за поли з матнею;
Еней аж на поміст приліг.

33.Тоді одна к йому сплигнула
Так, мов цвіркун або блоха,
До уха самого прильнула.
Мов гадина яка лиха.
„Чи не пізнаєш нас, Енею?...
„Та миж з персоною твоєю
„Троянський ввесь возили род;
„Ми Ідської гори дубина,
„Липки, горішина, соснина,
„З яких був зроблений твій флот.

34.„До нас було Турн докосився
„І байдакті всі попалив;
„Та Зевс, спасибі, поспішився,
„Як бач, мавками поробив.
„Була без тебе зла година,
„Троху-трохи твоя дитина
„Не оддала душі богам.
„Спіши свій городок спасати;
„Ти мусиш ворогам тьху дати,
„Ти сам,  —  повір моїм словам.“

35.Сказавши, за ніс ущипнула,  — 
Енеб мов трохи ободривсь,  — 
І на других хвостом махнула,
Ввесь флот неначе поспішивсь;
Мавки бо стали човни пхати,
Путем найлуччим направляти.
І тільки наминався світ,
Еней уздрів свій стан в осаді;
Кричить во гніві і досаді,
Що Турна лусне тут живіт.

152