Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/178

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


48.Зробився Турн наш біснуватим,
Реве, як ранений кабан;
Гаса, финтить своїм зикратим,  — 
Що ваш против його Полкан!
Простесенько к Палланту мчиться,
Зубами скреготить, яриться
І гамка їсти здалека.
Уже шаблюкою махає,
Коневі к шиї прилягає,
Хитрить, як ловить кіт шпаки.

49.Паллант, мов од хорта лисиця,
Вильнув і обіруч мечем
Опоясав по поясниці,
Що Турн аж поморгав плечем!
І вмиг не давши схаменутись,
Ні головою повернутись,
Стьогнув ще Турна через лоб.
Но Турн байдуже, не скривився,
Бо, бач, булатом ввесь обшився
І був, як в шкаралупі боб.

50.Так Турн Палланта підпустивши,
Зо всіх сил келепом мазнув:
За русі кудрі ухвативши,
Безчуственна з коня стягнув;
Кров з рани джерелом лилася,
В устах і в носі запеклася,
На двоє череп розваливсь:
Як травка, скошенная в полі,
Увяв Паллант, судеб по волі,  — 
Сердега в світі не наживсь!

51.Турн злобно сильною нятою
На труп Палланта настоптав,
Ремень з лядункой золотою
З бездушного для себе зняв;
Потім сам на коня схватився,
Над мертвим паничем глумився
І так Аркади нам сказав:
„Аркадці! лицаря возьміте!
„В ралець к Евандру однесіте,
„К Енею що в союз пристав.“

156