|
72.Мезентій, ватажок Тирренський,
Одважно дуже підступив
І закричав по бусурменськи,
Що тільки пан Еней і жив!
„Виходь! — кричить, — тичка подмімо,
„Нікого в поміч не просімо,
„Годящі парні: ти — і я!
„А ну!“ і сильно так стовкнулись,
Що трохи вязи не звихнулись,
Мезентій же упав з коня.
73.Еней не милуя чванливих,
В Мезентія всадив палаш;
Дух вискочив в словах лайливих,
Пішов до чорта на шабаш.
Еней побідой утішався,
Зо всіми добре частувався,
Олимпським жертви закурив.
Пили до ночі та гуляли
І пяні спати полягали,
Еней був пяний, єле жив.
74.Уже світовая зірниця
Була на небі, як пятак
Або пшенишна варяниця,
І небо рділося, мов мак.
Еней Троянців в гурт ззиває
І смутним видом обявляє,
Що мертвих треба поховать;
Щоб зараз принялися дружно,
Братерськи і єдинодушно
Троян убитих зволікать.
75.Потім Мезентія доспіхи
На пень високий насадив,
І це робив не для потіхи,
А Марса щоб удоволив.
Шишак, панцир і меч булатний,
Спис з прапором, щит дуже знатний —
І пень, мов лицар, в збруї був.
Тоді до війська обернувся,
Прокашлявся і раз смаркнувся,
І річ таку їм уджиґнув:
|
