Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/188

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


88.За сим тут началось гуляння
І чарочка пішла кругом;
Розкази, сміхи, обнімання,
Ділились дружно тютюном
Які пили, які трудились
І над убитими возились;
В лісах же страшня стукотня.
В коротке мировеє время
Латинське і троянське племя
Було як близькая рідня.

89.Тепер би треба описати
Евандра батьківську печаль
І хлипання всі розказати,
І крик, і охання, і жаль.
Та-ба! не всякий так змудрує,
Як сам Виргилій намалює,
А яж до жалю не мастак:
Як сліз і охання боюся
І сам ніколи не журюся;
Нехай собі це піде так.

90.Як тільки світова зірниця
На небі зачала моргать,
То вся троянськая станиця
Взялася мертвих зволікать.
Еней з Трахонам роз'їзджає,
К трудам дружину понуждає;
Кладуть із мертвих тіл костри,
Соломой їх обволікають,
Олію з дьохтем поливають
На всякий зруб разів по три.

91.Потім солому підпалили
І пламя трупи обняло,
І вічну память заквилили,
Аж сумно слухати було.
Тут кость і плоть і жир щкварчали,
Тут инші смалець істочали,
У инших репався живіт;
Смрад, чад і дим кругом носились,
Жерці найбільше тут трудились,
Ізконебе хаптурний рід.

166