Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/189

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


92.Другії, товариші і кревні,
Батьки, сини, куми, свати,
На віки-вічні пезабвенні,
А може хто із суєти  — 
В огонь шпурляли різну збрую,
Одежу, обув дорогую;
Шаблі, ладунки, келепи,
Шапки, чвитки, кульбаки, троки,
Онучі, постоли, волоки  — 
Шпурлялись, як на тік снопи.

93.Не тільки в полі так робилось,
В Лавренті сумно тож було;
Багацько трупа талі палилось,
Поспільствож на чім світ ревло.
Там батько сина парубійку
Оплакував і кляв злодійку
Війну і ветхого царя;
Тут дівка вельми убивалась,
Що без вінця вдовой осталась,
Утративши багатиря.

94.Жінки порозпускавши коси,
Розхрістані і без свиток,
Розтріпані, простоволосі
Галасували на ввесь рот.
По мертвих жалібно кричали,
По грудях билися, стогнали,
Латинів проклинали рід;
Про Турнаж всі кричали сміло,
Що за своє любовне діло
Погубить даром ввесь нарід.

95.Дрансес на Турна тут доносить,
Що Турн всім гибелям вина;
Еней на бой його лиш просить,
І так би й кончилась війна
Но і у Турна був сутяга,
Брехун, юриста, крюк, підтяга,
І діло Турна защищав;
Та і Аматині пролази
Пускали різнії розкази,
Щоб Турн ні в чім не уважав.

167