постіл
|
|
Пості́л, тола́, м. 1) Родъ обуви, кожаный лапоть. Чуб. VII. 419. А постіл личака да й попережає: ой коли ти постіл, то іззаду постій, ой коли ти личак, то попереду гоп-цак. Нп. (О. 1861. II. Объясн. слов.). 6). Въ другихъ мѣстностяхъ такъ называется и лапоть изъ лыка, также изъ лозы, вербы. КС. 1893. V. 280. О. 1861. X. 127. На козакові постоли в'язові. АД. I. 168. Куди ти вбрався на стіл з постолами? Ном. № 2840. Нахилилася під стіл, найшла чобіт і постіл; слава Богу, що найшла, убулася та й пішла. Чуб. V. 216. Постоло́м добро́ во́зять, но́сять, — обычное шуточное окончаніе сказокъ. Оце ж і вся (казка), — живуть і хліб жують, і постолом добро, возять. ЗОЮР. II. 12. 2) Металлическая обивка на концѣ чего либо, напр. песта въ толчеѣ. (Шух. I. 161, 162), деревянной лопатки (Шух. I. 164), конца ружейнаго приклада. (Шух. I. 229). 3) Металлическая обивка дна углубленія толчеи, въ которое падаетъ пестъ. Шух. I. 104. См. Ступа 3. 4) Часть плуга = леміш. Шух. I. 165. 5) Подножка въ токарномъ станкѣ. Шух. 1. 305, 306. См. Токарня. 6) Названіе вола съ широкими копытами. КС. 1893. VII. 47. Ум. Постоле́ць, посто́лик. Ув. Постоли́ще. Чуб. III. 158. Вербові постолища. Грин. III. 98.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924