Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/196

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


120.„Пошлю Енея до Плутона,
„Або і сам в ад копирсну;
„Уже мні жизнь і так солона!
„Оддай Енею навісну“...
„Гай гай!“ Латин тут обізвався:
„Чого ти так розлютувався?
„Щож буде, як розсержусь я!
„Уже мені брехати стидно,
„А потаїть  —  богам обидно:
„Святая правда дорога!

121.„Послухай же: судьби єсть воля,
„Щоб я дочки не оддавав
„За земляка, а то зла доля
„Насяде, хто злама устав...
„Мене Амата ублагала,
„І так боки натасувала,
„Що я Енею одказав.
„Тепер сам мусиш міркувати,
„Чи треба жить, чи умірати;
„А лучче, як би в ум ти взяв.

122.„І занедбав мою Лависю...
„Чи трохи в світі панночок?
„Ну, взяв би Муньку, або Прісю,
„Шатнувсь то в сей, то в той куток:
„В Івашки, Мильці, Пушкарівку,
„І в Будища, і в Горбанівку,  — 
„Тепер дівчат хоть гать гати;
„Тепер на цей товар не скудно,
„І замужню украсть не трудно,
„Аби по норову найти.“

123.На слово це прийшла Амата
І зараз в Турна і впилась;
Лобзала в губи стратилата
І од плачу над ним тряслась.
„В напасть,  —  сказала,  —  не вдавайся
„І битися не поспішайся:
„Як луснеш ти, то згину я;
„Без тебе нас боги покинуть,
„Латинці і Рутульці згинуть
„І пропаде дочка моя.“

174