Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/195

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


116.Но як Арунт убив Камиллу,
Тоді Латинців жах напав;
Утратили і дух, і силу,
Побігли, хто куди попав.
Троянці з біглими змішались,
Над їх плечами забавлялись
І задавали всім сто-лих.
Ворота в баштах запірали,
Своїх ховатись не пускали,
Бо напустилиб і чужих.

117.Як вість така прийшла до Турна,
То так мерзенно іскрививсь,
Що твар зробилась нечепурна
І косо, зашморгом дививсь.
Потім ярує од досади,
Виводить військо із засади
І гору покида, і ліс;
І тільки що спустивсь в долину,
То в туюж самую годину
Уздрів Енеевих гульвіс.

118.Пізнав пан Турн пана Енея,
А Турна тож Еней пізнав;
Вспалали духом Асмодея,
Один другогоб розідрав.
Не обійшлосяб тут без бою,
Колиб пан Феб од перепою
Заранше в воду не заліз
І не послав на землю ночі;
Тут всіх до сна стулились очі
І всяк уклався горлоріз.

119.Турн облизня в бою піймавши,
Зубами з серця скреготав;
Од дуру, що робить, не знавши,
Латину з злостію сказав:
„Нехай злиденнії прочани,
„Задрипанці твої Трояни,
„Нехай своїх держаться слов!
„Іду з Енеєм поштурхаться,
„В моїх поступках оправдаться:
„Убить і околіть готов.

173