Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/194

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


112.Упять настав гармидер, лихо;
Народ, як черв, заворушивсь.
То всі кричать, то шепчуть тихо,
Хто лаявся, а хто моливсь.
Упять війни і різанина,
Упять біда гне в сук Латина;
Сердешний каявсь од душі,
Що тестем не зробивсь Енею,
І посліб з мирною душею
Лигав потапці і книші.

113.Турн миттю нарядився в збрую,
Летить, щоб потрошить Троян;
І роз'ярив дружину злую
Побить Енеевих прочан.
Прискочив перше до Камилли,
Як огер добрий до кобили,
І став їй зараз толкувать,
Куди їй з військом напірати;
Мессап же мусить підкрепляти
Цариці сей прокляту рать.

114.Розпорядивши Турн, як треба,
Махнув, засаду щоб зробить,
На гору, що торкалась неба,
І щоб Фригійців окружить.
Еней построїв теж отряди,
Де всім назначив для осади
Без одступу на вал іти.
Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,
Ідуть, щоб побідить поспішно,
Або щоб трупом полягти.

115.Троянці сильно наступали
І тиснули своїх врагів,
Не раз Латинців проганяли
До самих городських валів.
Латинці также оправлялись
І од Троянців одбивались,
Один другого товк на прах;
Тут їх чиновники тузились,
Як півні за гребні возились;
Товклись кулаччам по зубах.

172