|
132.Еней, правдивий чоловяга,
Побачивши такий нелад,
Що вража зрадивши ватага,
Послать Фригійців дума в ад, —
Кричить: „чи ви осатаніли?
„Адже ми розмир утвердили!
„Ми а Турном побємось одні.“
Но відкіль стрілка ни взялася
І спотиньга в стегно впялася
І кров забризкала штани.
133.Еней од рани шкандибає
В крові із строю в свій намет;
Його Асканій проважає,
Либонь і під руку веде.
Уздрів це Турн, возвеселивея,
Розприндився і розхрабрився,
І на Троянців полетів:
То бє, то пха, або рубає,
Із трупів бурти насипає,
Хоть би варить на сто котлів.
134.І перших Філа, Тамариса
На землю махом поваляв;
Потім Хлорея, Себариса
Мов би комашок потоптав;
Дарету, Главку, θерсилогу
Поранив руки, шию, ногу,
На-вік каліками зробив;
Побив багацько Турн заклятий,
Не трохи потоптав зикратий,
В крові так, мов в багні, бродив.
135.Коробилась душа Енея,
Що Турн Троянців так локшив;
Стогнав жалчіше Прометея,
Бо був од рани єле жив.
Япид, цилюрик лазаретний,
Був знахур в порошках нешпетний,
Лічить Енея приступав:
По лікті руки засукає,
За пояс поли затикає,
Очками кирпу осідлав.
|
