Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/207

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


164.Од сей бундючної Турн речі
Безпешно усик закрутив
І зжав свої широкі плечі,
„Енею глуздівно сказав:
„Я ставлю річ твою в дурницю,
„Ти в руку не піймав синицю,
„Не тебе, далебі, боюсь.
„Олимпські нами управляють,
„Вони на мене налягають,
„Пред ними тільки я смирюсь.“

165.Сказавши круто повернувся
І камінь пудів в пять підняв,
Хоть з праці трохи і надувся,
Бо, бач, не тим він Турном став.
Не та була в нім жвавість, сила:
Йому Юнона ізмінила;
Без богівж людська моч  —  пустяк.
Йому і камінь ізміняє,
Енея геть не долітає,
І Турна взяв великий страх.

166.В таку щасливую годину
Еней чим-дуж спис розмахав
І Турну, гадовому сину,
На вічний поминок послав:
Гуде, свистить, несеться піка,
Як зверху за курчам шульпіка,  — 
Торох Рутульця в лівий бік!
Простягся Тури, як щогла, долі,
Качається от гіркой болі,
Клене Олимпських єретик.

167.Латинці од цього жахнулись,
Рутульці галас підняли,
Троянці глумно осміхнулись,
В Олимпіж могорич пили.
Турн тяжку боль одоліває,
К Енею руки простягає
І мову слезную рече:
„Не жизни хочу я подарка,  — 
„Твоя, Анхизович, припарка
„За Стикс мене поволоче.“

185