|
168.„Но єсть у мене батько рідний,
„Старий і дуже ветхих сил;
„Без мене він хоть буде бідний,
„Та світ мені цей став не мил.
„Тебе о тім я умоляю,
„Прощу, як козака, благаю,
„Коли мені смерть задаси,
„Одправ до батька труп дублений;
„Ти будеш за сіє спасений,
„На викуп же, що хоч, проси“.
169.Еней од речі сей змягчився
І меч піднятий опустив;
Трохи-трохи не прослезився
І Турна ряст топтать пустив.
Аж зирк — Паллантова лядунка,
І золота на ній карунка
У Турна висить на плечі.
Енея очі запалали.
Уста од гніву задрижали,
Ввесь зашаривсь, мов жар в печі.
170.І вмиг вхопивши за чуприну,
Шкереберть Турна повернув,
Насів коліном злу личину
І басом громовим гукнув:
„Так ти Троянцям нам для сміха
„Глумиш з Паллантова доспіха
„І думку маєш буть живим?
„Паллант тебе тут убиває,
„Тебе він в пеклі дожидає,
„Іди к чортам, дядькам своїм!“
171.З цим словом меч свій устромляє
В роззявлений Рутульця рот
І тричі в рані повертає,
Щоб більше не було клопот.
Душа Рутульська полетіла
До пекла, хоть і не хотіла,
К пану Плутону на бенькет.
Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь.
|
