Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


4.Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах,  — 
(А те шепнула сука Геба  — )
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в ґринджолята павичку,
Сховала під кибалку мичку,
Щоб не світилася коса;
Взяла спідницю і шнурівку,
І хліба з сіллю на тарілку,
К Еолу мчалась, як оса.

5.„Здоров, Еоле, пане-свату!
„Ой як ся маєш, як живеш?“
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона: „чи гостей ти ждеш?..“
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом,
Сама же сіла на ослін.
„Будь ласкав, сватоньку-старику!
„Ізбий Енея з пантелику:
„Тепер пливе на морі він.

6.„Ти знаєш  —  він який суціга,
„Паливода і горлоріз:
„По світу, як іще побіга,
„Чиїхсь багацько виллє сліз.
„Пошли на його лихо злеє,
„Щоб люди всі, що при Енеї,
„Послизли і щоб він і сам.
„За цеєж дівку чорнобриву,
„Смачную, гарну, уродливу,
„Тобі я, далебі, що дам.

7.„Гай, гай! ой дай же його кату!“
Еол насупившись сказав:
„Я всеб зробив за цюю плату,
„Та вітри всі порозпускав:
„Борей недуж лежить з похмілля,
„А Нот поїхав на весілля,
„Зефир же, давній негодяй,
„З дівчатами заженихався,
„А Евр в поденщики нанявся,  — 
„Як хочеш, так і помишляй!

2