Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


8.„Та вже для тебе обіщаюсь
„Енеєві я ляпас дать;
„Я хутко, миттю постараюсь
„В трістя його к чортам загнать.
„Прощай же! швидче убірайся,
„Обіцянки не забувайся,
„Бо послі, чуєш, ні-чичирк!
„Як збрешеш, то хоча надсядься,
„На ласку послі не понадься:
„Тоді від мене возьмеш чвирк.“

9.Еол, оставшись на господі,
Зібрав всіх вітрів до двора,
Велів поганій буть погоді...
Як раз на морі і гора!
Все море зараз спузирило,
Водою мов в ключі забило,  — 
Еней тут крикнув, як на пуп:
Заплакався і заридався,
Пошарпався, увесь подрався.
На тім'ї начесав аж струп.

10.Прокляті вітри роздулися,
А море з лика аж реве;
Слізми Троянці облилися,
Енея за живіт бере;
Всі човники їх розчухрало,
Багацько війська тут пропало:
Тоді набрались всі сто-лих!
Еней кричить, що  —  „я Нептуну
„Півкопи грошей в руку суну,
„Аби на морі штурм утих.“

11.Нептун іздавна був дряпічка:
Почув Енеїв голосок,
Шатнувся зараз із запічка:
Півкопи для його кусок!...
У миттю осідлавши рака,
Схвативсь на його, мов бурлака,
І вирнув з моря, як карась.
Загомонів на вітрів грізно:
„Чого ви дуєте так різно?
„До моря, знаєте, вам зась!“

2*

3