|
20.Потім до берега приставши
З троянством голим всім своїм,
На землю з човнів постававши,
Спитавсь, чи є що їсти їм?
І зараз чогось попоїли,
Щоб на путі не ослабіли —
Пішли куди хто запопав.
Еней по берегу попхався
І сам не знав, куди слонявся,
Аж гульк — і в город причвалав
21.В тім городі жила Дидона,
А город звався Карфаген, —
Розумна пані і моторна,
Для неї трохи цих імен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка — що була вдова...
По городу тоді гуляла,
Коли Троянців повстрічала,
Такі сказала їм слова:
22.„Відкіль такі це гольтіпаки?
„Чи рибу з Дону везете?
„Чи може виходці-бурлаки?
„Куди, прочане, ви йдете?
„Який вас враг сюди направив?
„І хто до города причалив?
„Якаж ватага розбишак!“
Троянці всі замурмотали,
Дидоні низько в ноги пали,
А вставши, їй мовляли так:
22.„Ми всі, як бач, народ хрещений,
„Волочимся без талану;
„Ми в Трої, знаєш, порождені,
„Еней пустив на нас ману.
„Дали нам Греки прочухана
„І самого Енея пана
„В три-вирви вигнали відтіль;
„Звелів покинути нам Трою,
„Підмовив плавати з собою.
„Тепер, ти знаєш, ми відкіль.
|
