Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


24.„Помилуй, пані благородна!
„Не дай загинуть головам,
„Будь милостива, будь незлобна,
„Еней спасибі скаже сам.
„Чи бачиш, як ми обідрались!
„Убрання, постоли порвались,
„Охляли, ніби в дощ щеня!
„Кожухи, свити погубили
„Із голоду в кулак трубили,  — 
„Така нам лучилась пеня“.

25.Дидона гірко заридала
І з білого свого лиця
Платочком сльози обтирала:
„Колиб, сказала, молодця
„Енея вашого злапала  — 
„Ужеб тоді весела стала,
„Тоді Великдень був би нам!“
Тут, плюсь!  —  Еней, як будьто з неба:
„Ось, ось де я, коли вам треба!
„Дидоні поклонюся сам“.

26.Потім з Дидоною обнявшись,
Поцілувались гарно в смак;
За рученьки біленькі взявшись,
Балакали то сяк, то так.
Пішли к Дидоні до господи
Через великі переходи,
Ввійшли в світлицю, та й на піл;
Пили на радощах сивуху
І їли сімяну макуху,
Покіль кликнули їх за стіл.

27.Тут їли різнії потрави,
І все з поливяних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підливою индик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу
І з маком медовий шулик.

7