Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


36.Венера, облизня піймавши,
Слізки пустила із очей.
І як собака хвіст піджавши
Пішла к порогу до дверей
І з Марсом у куточку стала,
З Зевеса добре глузувала;
А Бахус пінненьку лигав:
Із Ганнімедова пуздерка
Утер трохи не з пів відерка,  — 
Напивсь і тільки що крехтав.

37.Як між собой боги сварились
В раю, попившись в небесах,
Тоді в Сицилії творились
Великі дуже чудеса.
Дарес од страху оправлявся
І до Ентелла підбірався,
Цибулькиб дать йому під ніс.
Ентелл од ляпаса здригнувся,
Разів із пять перевернувся,
Трохи не попустив і сліз.

38.Розсердився і розярився,
Аж піну з рота попустив,
І саме в міру підмостився,
В висок Дареса затопив:
З очей аж іскри полетіли,
І очі ясні соловіли,
Сердешний об землю упав.
Чмелів довгенько дуже слухав,
І землю носом рив і нюхав,
І дуже жалібно стогнав.

39.Тут всі Ентелла вихваляли,
Еней з панами реготавсь,
З Даресаж дуже глузували,
Що силою він величавсь.
Звелів Еней його підняти,
На вітрі щоб поколихати
Од ляпаса і щоб прочхавсь;
Ентелловіж дав на кабаку
Трохи не цілую гривняку
За те, що так він показавсь.

27