Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/55

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


60.Бував і в Шльонському з волами,
Не раз ходив за сіллю в Крим,
Тарані торгував возами,
Всі чумаки братались з ним.
Він так здавався і нікчемний,
Та був розумний, як письменний,
Слова так сипав, як горох.
Уже в чім, бач, порахувати,
Що розказать  —  йому вже дати:
Ні в чім не був страхополох.

61.Невтесом всі його дражнили,
По нашому ж то звавсь Охрім,  — 
Мені так люди говорили,
Самомуж не знайомий він.
Побачив, що Еней гнівився,
До його зараз підмостився,
За білу рученьку і взяв,
І вивівши Енея в сіни,
Сам поклонився аж в коліни,
Таку Енею річ сказав:

62.„Чого ти сильно зажурився
„І так надувся, як индик?
„Зовсім охляв і занудився,
„Мов по болотові кулик?
„Чим більш журитися  —  все гірше,
„Заплутаєшся в лісі більше,  — 
„Покинь лиш горе і заплюй.
„Піди вкладися гарно спати,
„А послі будеш і гадати:
„Спочинь та вже тоді міркуй“.

63.Послухавши Еней Охріма,
Укрившись, на полу ліг спать;
Но лупав тільки все очима,
Не міг ні крихти задрімать.
На всі боки перевертався,
До люльки разів три приймався,
Знемігсяж, мов і задрімав.
Як ось Анхиз йому приснився,  — 
Із пекла батечко явився
І синові таке сказав:

4

33