Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/54

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


56.„Та враг бери вас  —  що хотіте,
„Про мене те собі робіть;
„Мене на лід не посадіте,
„Пожар лиш тільки погасіть!
„Завередуйте по своєму
„І будьте ласкаві, моєму
„Зробіте лихові кінець.
„Пустіть лиш з неба веремію
„І покажіте чудасію,
„А я вам піднесу ралець!“

57.Тут тільки що перемолився
Еней і рот свій затулив,
Як ось із неба дощ полийся,
В годину ввесь пожар залив.
Бурхнуло з неба, мов із бочки,
Що промочило до сорочки,
То драла вростіч всі дали.
Троянці стали всі, як хлюща,
Їм лучилася невсипуща,  — 
Нераді і дощу були!

58.Не знав же, на яку ступити.
Еней і тяжко горював  — 
Чи тут остатись, чи поплити,
Бо враг не всі човни забрав.
і миттю кинувсь до громади
Просить собі у ней поради,
Чого собою не вбагне.
Тут довго тяжко рахували,
І скільки не коверзували,
Та все було, що не оне.

59.Один з троянської громади,
Насупившися, все мовчав,
І дослухавшись до поради,
Ціпком все землю колупав.
Це був пройдисвіт і непевний
І всім відьмам був родич кревний,
Упир і знахар ворожить:
Умів і трясцю одшептати
І кров христянську замовляти
І добре знав греблі гатить.

32