Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/57

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


68.К Ацесту зараз сам махнувши,
За хліб подякував, за сіль;
І там недовго щось побувши,
Вернувся до своїх відтіль.
Ввесь день збірались та вкладались
І світа тільки що дождались,
То посідали на човни.
Еней же їхав щось несміло,
Бо море дуже надоїло,
Як чумакам дощ в осени.

69.Венера тільки що уздріла,
Що вже Троянці на човнах,
К Нептуну на поклон побігла,
Щоб не втопив їх у волнах.
Поїхала в своїм ридвані,
Мов сотника якого пані,
Баскими конями, як звір.
І з кінними проводниками,
З трьома назаді козаками,
А коні правив машталір.

70.Була на йому біла свита
Із шаповальського сукна.
Тясомкою кругом обшита,  — 
Сім кіп стоялася вона;
На-бакир шапочка стреміла,
Далеко дуже червоніла,
В руках же довгий був батіг;
Їм грімко ляскав він із лиха,
Скакали коні без оддиха,
Ридван, мов вихор в полі, біг.

71.Приїхала, загримотіла,
Кобиляча мов голова;
К Нептуну в хату і влетіла
Так, як із вирію сова.
І не сказавши ні пів слова  — 
Нехай, каже, твоя здорова
Бува, Нептуне, голова  — 
Як навіжена прискакала,
Нептуна в губи цілувала,
Говорячи такі слова:

4*

35