|
60.Попхались к берегу поближче,
Прийшли на самий перевіз,
Де засмальцьований дідище
Вередував, як в греблі біс:
Кричав буцім-то навіжений,
І кобенив народ хрещений,
Як водиться в шиньках у нас.
Досталось родичам сердешним,
Не дуже лаяв словом ґречним, —
Нехай же зносять в добрий час!
61.Харон таких гостей уздрівши,
Оскілками на їх дививсь,
Як бик скажений заревівши,
Запінивсь дуже і озливсь:
„Відкіль такії це мандрьохи?
„І так уже вас тут не трохи, —
„Якого чорта ви прийшли?
„Хиба щоб хати холодити!
„Вас треба так одпровадити,
„Щоб ви і місця не найшли!
62.„Геть, преч вбірайтесь відсіль к чорту,
„Я вам потилишника дам;
„Побю всю пику, зуби, морду,
„Аж не пізна вас дідько сам:
„Ійон же як захрабрували,
„Живі сюди примандрували,
„Бач, гиряві, чого хотять!
„Не дуже я на вас покваплюсь,
„Тут з мертвими ось не управлюсь,
„Що так над шиєю й стоять“...
63.Сивилла бачить, що не шутка,
Бо дуже сердиться Харон —
Еней же був собі плохутка —
Дала стариґаню поклон:
„Та ну, на нас лиш придивися“,
Сказала: „дуже не гнівися,
„Ми не самі прийшли сюди;
„Хибаж мене ти не пізнаєш,
„Що так кричиш, на нас, гукаєш?
„Оце невидані біди!
|
