Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


64.„Ось глянься, що оце такеє!
„Утихомирся, не бурчи;
„Ось деревце, бач золотеє.
„Тепер же, коли хоч, мовчи.“
Потім все дрібно розказала,
Кого до пекла провожала,
До кого, як, про що, за чим...
Харон же зараз схаменувся,
Разів з чотирі погребнувся
І з каючком причалив к ним.

65.Еней з Сивиллою своєю
Не мішкавши в човен ввійшли;
Кальною річкою цією
На той бік в пекло поплили;
Вода в розколини лилася,
Що аж Сивилла піднялася,
Еней боявсь, щоб не втонуть;
Но пан Харон так потрудився,
На той бік так перехопився,
Що нільзя й оком ізмигнуть.

66.Приставши, висадив на землю,
Узяв копійку за труди,
За працьовиту свою греблю,
І ще сказав, іти куди.
Пройшовши відсіль гонів з двоє,
Побравшись за руки обоє,
Побачили, що ось лежав
У буряні бровко муругий,
Три голови мав пес цей мурий,
Він на Енея загарчав.

67.Загавкав грізно в три язики,
Уже був кинувсь і кусать,
Еней підняв тут крик великий,
Хотів чим дуж назад втікать.
Аж баба хліб бровку шпурнула
І горло глевтяком заткнула,
То він за кормом і погнавсь;
Еней же з бабою старою,
То сяк, то так попід рукою
Тихенько од бровка убрявсь.

53