Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/86

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


108.Жидівська школа завелася,
Великий крик всі підняли,
І реготня де не взялася,
Тут всяку всячину верзли:
Згадали чорт-знає колишнє,
Балакали уже і лишнє,
І сам Еней тут розходивсь.
Щось балагурили довгенько,
Хоч ізійшлися і раненько,
Та пан Еней наш опізнивсь.

109.Сивиллі це не показалось,
Що так пахолок застоявсь,
Що дитятко так розбрехалось.
Уже і о світі не знавсь,  — 
На його грізно закричала,
Залаяла, запорощала,
Що аж Еней ввесь затрусивсь.
Троянці так же всі здрігнули
І вростіч, хто куди, махнули,
Еней за бабою пустивсь.

110.Ішли, і як би не збрехати  — 
Трохи не з пари добрих гін,
Як ось побачили і хати,
І ввесь Плутонів царський дім,
Сивилла пальцем указала.
І так Енеєві сказала:
„От тут і пан Плутон живе
„І з Прозерпиною своєю,
„До їх то на поклін з гіллею
„Тепер я поведу тебе“.

111.І тільки що прийшли к воротам,
І в двір пустилися чвалать,
Як баба бридка, криворота,
„Хто йде?“ їх стала окликать.
Мерзенне чудо це стояло
І било під двором в клепало,
Як в панських водиться дворах;
Обмотана вся ланцюгами,
Гадюки вилися клубками
На голові і на плечах.

64