Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/87

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


112.Вона без всякого обману
І щиро без обиняків
Робила грішним добру шану,
Ремнями драла, мов биків:
Кусала, гризла, бичувала,
Кришила, шкварила, щипала,
Топтала, дряпала, пекла,
Порола, корчила, пиляла,
Вертіла, рвала, шпигувала
І кров із тіла їх пила.

113.Еней, бідняжка, ізлякався,
І ввесь, як крейда, побілів
І зараз у яги спитався.
Хто їй так мучити велів?
Вона йому все розказала
Так, як сама здорова знала,
Що в пеклі єсть суддя Еак;
Хоть він на смерть не осуждає,
Та мучити повеліває,
І як звелить  —  і мучать так.

114.Ворота самі одчинились,
Не смів ніхто їх задержать,
Еней з Сивиллою пустились,
Щоб Прозерпині честь оддать
І піднести їй на болячку
Ту суто-золоту гіллячку,
Що сильно так вона бажа.
Но к ній Енея не пустили,
Прогнали, трохи і не били,
Бо хиріла їх госпожа.

115.А далі вперлися в будинки
Підземного цього царя,  — 
Ні гіч, ні гаріля пилинки,
Було все чисто, як зоря:
Цвяховані були там сини
Т вікна всі з морської піни;
Щумиха, оливо, свинець,
Блищали міді там і криці.
Всі убрані були світлиці,  — 
По правді, панський був дворець.

65