|
140.Цього Анхизу не бажалось,
Щоб попрощатися з синком,
І в голову йому не клалось,
Щоб з ним так бачитись мельком.
Та ба! вже нічим пособити,
Енея треба відпустити,
Із пекла вивести на світ.
Прощалися і обнімались,
Слізьми гіркими обливались —
Анхиз кричав, як в марті кіт.
141.Еней з Сивиллою старою
Із пекла бігли навпростець;
Синок ворочав головою,
Поки аж не сховавсь отець.
Прийшов к Троянцям помаленьку
І крався нишком, потихеньку,
Де їм велів себе пождать.
Троянці покотом лежали
І на дозвіллі добре спали, —
Еней і сам уклався спать.
|
