Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/93

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


136.І зараз в горщечок наклала
Відьомських різних-всяких трав,
Які на Констянтина рвала,
І те гніздо, що ремез клав:
Васильки, папороть, шевлію,
Петрів ватіг і конвалію,
Любисток, просерень, чебрець,
І все це налила водою
Погожою, непочатою,
Сказавши скількись і словець.

137.Горщок цей черепком накрила,
Поставила його на жар
І тут Енея присадила,
Щоб огоньок він роздував.
Як розігрілось, зашипіло,
Запарилось, заклекотіло,
Ворочалося зверху вниз
Еней наш насторочив уха:
Мов чоловічий голос слуха,
Те чув і старий Анхиз.

138.Як стали роздувать пильніше,
Горщок той дужче клекотав,
Почули голос виразніше
І він Енею так сказав:
„Енею годі вже журитись.
„Од його має розплодитись
„Великий і завзятий рід;
„Всім світом буде управляти,
„По всіх усюдах воювати,
„Підверне всіх собі під спід.

139.„І римськії поставить стіни,
„В них буде жити, як в раю;
„Великі зробить переміни
„Во всім окружнім там краю;
„Там будуть жить та поживати,
„Покіль не будуть цілувати
„Ноги чиєїсь постола...
„Но відсіль час тобі вбіраться
„І з пан-отпем своїм прощаться,
„Щоб голова тут не лягла.“

71