|
132.Тут заплітали джереґелі,
Дробушечки на головах;
Скакали по полу веґері,
В тісної баби по лавках;
А в комин сужених питали,
У хатніх вікон підслухали,
Ходили в північ по пустках;
До свічки ложечки палили,
Щитину із свині шмалили,
Або жмурились по кутках.
133.Сюди привів Анхиз Енея
І між дівок цих посадив;
Як неука і дуралея,
Принять до гурту їх просив;
І щоб обом їм услужили,
Як знають, так поворожили:
Чи буде у Риму синок,
Чи він хоть трохи уродливий,
К чому і як Еней щасливий,
Щоб всіх спитались ворожок.
134.Одна дівча була гостренька
І саме ухо прехихе,
Швидка, гнучка, хвистка, порскенька, —
Було з диявола лихе.
Вона тут тільки і робила,
Що всім гадала, ворожила —
Могуща в ділі тім була;
Чи брехеньки які сточити,
Кому імення приложити,
То так як-раз і додала!
135.Привідця зараз ця шептуха
І примостилась к старику,
Йому шепнула біля уха
І завела з ним річ таку:
„ОСь я синкові загадаю,
„Поворожу і попитаю,
„Йому, що буде, розкажу;
„Я ворожбу такую знаю,
„Хоть що, по правді одгадаю,
„І вже ніколи не збрешу.“
|
