|
128.Як глядь на-гору ненароком
І там свого синка уздрів;
Побіг старий не просто — боком
І ввесь од радости згорів.
Хватавсь з синком поговорити,
О всіх спитатись, розпросити
І повидатись хоть часок;
Енеєчка свого обняти,
По-батьківськи поцілувати,
Його почути голосок.
129.„Здоров, синашу, ма дитино!“
Анхиз Енеєві сказав:
„Чи цеж тобі таки не стидно,
„Що довго я тебе тут ждав?
„Ходім лишень к моїй господі,
„Гам поговорим на свободі,
„3а тебе будем міркувать.“
Еней стояв так, мов дубина,
Котилась з рота тільки слина,
Не смів мерця поцілувать.
130.Анхиз цю бачивши причину,
Чого синочок сумував,
І сам хотів обнять дитину —
Та ба! уже не в ту попав;
Принявсь, його щоб научати,
І тайности йому сказати,
Який Енеїв буде плід,
Якії діти будуть жваві,
На світі зроблять скільки слави,
Яким то хлопцям буде дід.
131.Тоді то в пеклі вечерниці
Лучились, бачиш, як на те,
Були дівки та молодиці
І там робили не пусте:
У ворона собі іграли,
Весільних пісеньок співали,
Співали тут і колядок;
Налили клоччя, ворожили,
По спині лещатами били,
Загадували загадок.
|
