Но духа, тїне невмируща,
Не згасить старина мовчуща,
Нї душогубниця війна,
Нї воля деспота дурна.
V.
Ти слово нам тисячолїтнє
Через младенцї переслав,
І немовлят сьвяте наслїдьдє
Проречистим завітував.
Ти справдї з уст нїмих і ссущих
Втворив хвалу віків грядущих:
Бо ще той Ирод не родивсь,
Щоб смертю розуму хваливсь.
VI.
Палай же, невсипущий духу,
В живущім слові Боянів!
Як перебув єси потугу
Татар, Ляхів і козаків,
Переживеш і лихолїтьтє,
Се девятнадцяте столїтьтє,
Що Русь тїснить свій рідний рід,
Біду з усїх найгіршу бід!
VII.
Палай, наш староруський духу,
Окрасо древнїх буйтурів,
І здобувай нам славу другу,
Що́ красить розуму царів.
Як на поган ми поборали
І християн обороняли,
Так побораймо й за уми,
Щоб не тонули в рабській тьмі!
