слабім здоровлю написав не так то мало, він не мав навіть того вдоволеня, щоби видїти свої поезії друкованими. Тілько петербурский місячник »Основа« помістив в 1861. роцї шість єго віршів, та ще появили ся дрібні уривки з »байок сьвітових«, а львівска часопись »Правда« подала в 1872. роцї переклад I-ої піснї Ілїяди, котрого однакож автор мабуть не бачив. Відтак кілька дальших пісень Ілїяди і деякі инші переклади друковали ся в дальших рочниках »Правди«, аж в р. 1880 вийшла (в Києві) перша збірка ориґінальних єго поезій, 28 віршів; потім надрукована була більша скількість віршів в львівській часописи »Зоря« з 1886., 1893. і 1894. років, а наконець вийшли твори єго в 7 томах у Львові в рр. 1895.—1903. Але і се виданє не обіймає ще всїх єго письм, і справедливо висказав ся др. Ом. Огоновский: »Пірвалось цїнне намисто і порозсипувались дорогі жемчуги: деякі найшлись сейчас і збереглись від загибели, инші ж покотились геть далеко, так то годї їх доси зібрати.« За то міг поет мати те вдоволенє, що декотрі єго поезії, навіть недруковані, вже за житя єго стали народними (Повій вітре, Ой з-за гори). Найбільше поезій ориґінальних написав в Петербурзї яко студент; пізнїйше займав ся більше перекладанєм, особливо Гомера.
Руданьский спершу називав вірші свої співомовками, се-б то мовою Співи (так перерусчив назву »Муза«) або взагалї співочою мовою. А своє з грецкої мови взяте імя Стефан зразу перерусчовав на Вінок. Мова в творах Руданьского єсть подільска, отже де-в-чім відмінна від мови инших україньских письменників та більше зближена до галицкої.
