Руданьский був мабуть єдиний з давнїйших україньских письменників, котрий писав тілько рідною мовою. На докори вітця з тої причини так відповідає в листї до брата: »Заказують менї мою рідню мову. Заказує батько. Але в мене був прадїд і прапрадїд: вони менї не заказали. Не слухає батько моєї мови, за то мене і по смерти може послухають штирнайцять мільйонів моїх їдномовцїв… Батько може не любить своєї мови через те, що нею говорять у нас мужики. А нїби-то в Московщинї не говорять мужики по московській? Та і чим ми лучші від мужика? всї ми рівні і у Бога і у натури.«
Писати зачав під впливом Шевченковим, а теми для своїх поезій брав на перший час і з польских поетів. Польскі вірші та піснї він знав на память, але як прийшло єму часом те саме написати по польски, то робив помилки. Гісторики лїтератури і критики згідно уважають Руданьского за найбільший поетичний талант в україньскім письменстві XIX-ого віка обік Шевченка і висказують жаль, що через лихі обставини житя величезна частка того таланту розтратила ся і не доспіла. Найпопулярнїйшим став він через свої »Приказки«, се-б то короткі гумористичні анекдоти і оповіданя, взяті з уст україньского народа і переказані віршами з »незвичайною простотою, влучностію і ґрацією« (тілько-ж межи ними подибує ся декуди й віршована проза); ще висше треба ставити декотрі лїричні єго поезії, повні то любови до батьківщини, то розпучливого смутку, то також твердої непохитности і надїї. Найслабші суть єго гісторичні співи і декотрі з найперших оповідок.
Хотя за короткого свого житя і при своїм
