Ця сторінка вичитана
Доню, доню, розум май:
Бога, небо спогадай;
Памятай, що неба
Душі твоїй треба!«
— »Що́ то, мати, небо-рай?
Що́ то, мати, пекло?
З ним, із ним і небо й рай,
А без нього пекло…
Згасни, сьвіте, повернись,
У безодню повались!
Нї землї нї неба
Без нього не треба!«
Так дївчинї по душі
Безнадїя грала;
І дївча на грішний суд
Бога викликала.
Рвала коси, розплелась,
Серед хати простяглась
І зболяні очи
Плакали до ночи.
Незабаром від копит
Земля задвижала,
Незабаром край воріт
Збруя забряжчала…
І, живий чи умерлий,
Злазить козак молодий,
Фіртку відчиняє,
3-тиха промовляє:
— »Чи ти спиш, моя дївча?
Чи думу гадаєш?
Чи за другого пішла?
Чи мене чекаєш?…«
