Ця сторінка вичитана
Стара, стара, аж хилю ся,
А ума не мала:
На що-ж тебе я, невістко,
В тополю закляла!
Чи-ш не лучше тебе було
Пташкою пустити?
Чи-ж не лучше тебе було
Рибкою втопити?
Чи-ж не лучше тебе було
Розсїяти цьвітом?
Або зіркою пустити
Рано перед сьвітом?
Стара, стара, аж хилю ся,
А ума не мала:
На-що тебе я, невістко,
В тополю закляла?
Але годї! нехай сохнуть
І море і ріки, —
Я розлучу тебе з сином,
Розлучу на віки!…«
*
Лежить баба на порозї,
Вдає, що конає.
»Що́ з тобою, моя ненько?«
Син її питає.
— »Болить, сину, головонька:
Либонь же я згину!
Рубай, сину, ту тополю,
Роби домовину!«
— »Бог з тобою, моя ненько,
Бог з тобою, мати!
Та тобі ще, голубонько,
Не час умирати!«
