Ця сторінка вичитана
Похилив ся Івась бідний,
Стару обіймає:
»Мати моя! мати моя!«
З жалю промовляє.
»Загинула, покинула
Мене молодая, —
Не покидай хоч ти мене,
Матїнко старая!
Не покидай хоч ти мене,
Голубонько сива!…
Доле моя, доле моя!
Доле нещаслива!…«
II.
Сидить баба на порозї,
Землю колупає,
На високую тополю
Сумно поглядає:
Край тополї в чистім полї
Синок її плаче,
Над ним ворон чорнокрилий
Лїтаючи краче.
І тополя своїм гілям
Над нього схилилась:
Сирота над сиротою
Сама зажурилась.
Зажурила ся тополя,
Бо й її тяженько…
Чого-ж ти сумна сумуєш,
Старенькая ненько?
— »Проклятий час,« баба каже,
»Проклята година!
Погубила я невістку, —
Погубила сина!
