Ця сторінка вичитана
То не голуб, то не сокіл
Крила опускає:
То з скарбами край тополї
Івась спочиває.
Високая-ж та тополя!
Та дивна тополя:
Їдна, їдна, як сирітка
Край чистого поля.
Де-ж ти взялась, сиротино,
Тополенько мила?
Чия-ж рука єдиначку
Тебе посадила?
Не промовить тополенька,
Лиш гілями має.
Сидить Івась край тополї,
Сумно поглядає.
Поглядає, нїби знає,
Що мати закляла,
Щоб невістка молодая
Тополею стала.
*
»Добрий вечір, стара ненько!
Ой як ся-ж ти маєш?
Ой чи спиш ти, чи дрімаєш,
Чи мене чекаєш?«
— »Добрий вечір, милий сину!
Де-ж ти так барив ся?
Та у тебе, милий сину,
Синок народив ся!«
— »Мати моя! мати моя!«
— »Народив ся, сину,
Але Господь узяв матїр
І твою дитину!«
