Спив до дна я прикрий келих
За здоровля Долї,
І з похміля моє серце
Розривають болї.
На що-ж, мила, мої думи,
На́-що твої чари,
Коли з ними враз по серцю
Бродять чорні хмари?
Правда, мило менї бу́ло,
Як ти обіймала
І опущене покрівля
З думки підіймала,
І на розум накидала, —
Правда, мило бу́ло!…
Моє серце в цїлім морі
Розкоши тонуло.
Я забув про все на сьвітї,
На все не вважав-єм,
Я й себе забув само́го,
Мало памятав-єм.
Спамятав ся, — а ти счезла…
Розум холодїє,
