Ця сторінка вичитана
І спить Господь серед поля,
Сили відновляє,
А Сатанаїл над Богом
Думоньку гадає.
І поглянув кругом себе:
Пишно було всюди.
І як камінь, йому зазлість
Падає на груди.
»Не буду я більше з Богом!«
Став він говорити:
»Хоч сам згину, розсяду ся,
Хоч Йому не жити!
Він заснув, не має сили, —
Що́-ж я туманїю?!
Возьму втоплю Його в морі,
Сьвітом завладїю.«
І підняв на руки Бога
І води шукає:
Але-ж земля розросла ся
І границь не має!
Вдарив ся на штири боки, —
Моря не видати!
І вернув ся він, і з Богом
Положив ся спати.
VI.
Рано сонячко піднялось,
Позгасали зорі,
І у росу, як в діямент,
Повбирались гори.
І Сатанаїл підняв ся,
Бога став будити:
»Вставай, Боже! годї спати!
Землю тра сьвятити.«
