І збудив ся Господь сильний
І здихнувши каже:
»Що́ хитриш ся предо мною,
Вічний ти мій враже?!…
Був я всюди сеї ночи,
Від края до края, —
І нема чого сьвятити:
Вся земля — сьвятая.
Ти хотїв мене, невдячний,
В морі утопити:
За то вічне будеш змієм
Під землею жити.«
І звинулись тому руки,
І звинулись ноги,
Довге рило натягнулось,
Висунулись роги.
І Сатанаїл невдячний
Став на вік змією,
Зашипів і з-перед Бога
Слизнув під землею.
І стогнала земля дуже,
Де змій пробирав ся,
І там всюди лїс дрімучий
Поверх неї взяв ся.
VII.
І зняв Господь з себе ризу
І махнув на право, —
І як маку ріжних птахів
Всюди залїтало.
Махнув в лїво, — і на диво,
Всюди гадь завилась;
Розстелив на землю ризу, —
Зьвірина́ з'явилась.
