А Бог з неба йому й каже:
»Сину, не хвали ся!
Хоч ти сильний, а зі смерти
Ти даремне кпиш ся.
Надійде година злая:
Руки заболїють,
Голова вся розійдеть-ся,
Ноги обімлїють.
Пожовтїють твої кости,
Помертвіють жили,
І тогдї ти, як дитина,
Будиш край могили.«
Трудно було віру дати:
Сила бушувала.
Та от раптом годиночка
Чорная настала.
XXIV.
Заболїло всеньке тїло,
Ноги защеміли,
Засушило його кости,
Жили онїміли.
Голова вся розійшла ся,
І смерть наступає.
Адам видить, що не жарти —
Сина закликає.
І чуть дихає й говорить:
»Сине, вірний сине!
Піди, сину, на край сьвіта,
Вийди в небо сине.
І скажи там слугам божим,
Котрі коло раю,
Що слабий я, на постелї,
Що я умираю.
