Ця сторінка вичитана
3. Цар Давид.
I.
Був колись то цар на сьвітї,
Що́ Давидом звав ся,
Спав на сріблї, в діяментах,
В золото вбирав ся.
І палаци мав на диво:
Стеля вся склянная,
І під стелею ходила
Рибка золотая.
Стїни були в діяментах,
В золотї підлога,
І на милю вкруг палацу
Срібная дорога.
Та і жінка гарна була,
Нїчого казати:
Лиш поглянути на нюю,
То гріх не кохати.
Тілько б жити, царювати
Та молитись Богу;
Та Давид пішов з розкоші
Не на ту дорогу.
Люде охали, стогнали,
З голоду вмирали;
А Давид, що́ тілько бачив,
Грабив на пропале.
Дївчат гарних, молодицїв,
Зводив він нї на́-що;
Через него й його жінка
Пустилась в ледащо.
Стид і сором, віра й правда —
Все то замирало;
