Ця сторінка вичитана
»Нехай зараз цар вельможний
Свій народ скликає!«
III.
Затрубіли рано труби, —
Голос розільляв ся,
І до ранку, до другого,
Весь народ зібрав ся.
І повів їх купець дальний
Меж високі горі,
І в мінутї стали гори,
Як золоте море.
»Беріть, люде,« купець каже,
»Доки в волю буде!«
І зачали злото брати
Давидові люде.
Брали, брали і ховали,
Далї й перестали.
»Годї з нас! ми всї довільні!«
Разом закричали.
Закричали й розійшли ся,
Звідки хто узяв ся,
І з Давидом меж горами
Лиш купець остав ся.
»А що́, царю!« купець каже:
»Не програв ся може?«
Але Давид йому каже:
— »Не спіши, небоже!
Чия хата, того й правда.
Я не дам нїчого,
Та ще дякуй, як тебе я
Випущу живого!«
— »Твоя правда, ясний царю!
Все-ж таки годить ся
