Ця сторінка вичитана
Кладе чепець, кладе клоча,
Став і розважає.
Далї ходить та й регоче;
Аж надходить мати.
— »Що́ ти дїєш, Соломоне?«
Почала питати.
А той собі все регоче,
Не дивить ся в очи.
»Важу, каже, жменю клоча
І розум жіночий.
Та сама ти подиви ся:
Голова жіноча
Не заважить та й не варта
Сеї жменї клоча!«
І цариця злютовалась
І пішла від него:
»Чекай сину,« розважає:
»Не дарую сего!«
IV.
І приходить до покою,
Слугів закликає,
Оглянулась кругом себе,
З-тиха промовляє:
»Ой ви слуги, мої слуги,
Вчинїть мою волю:
Вчинїть волю, щоб не було
Мому серцю болю.
Возьміть сина Соломона,
Одягнїть, умийте,
Виведїть його до лїса,
Серед лїса вбийте.
Вбийте й серце принесїте
І мізинний палець:
