Ця сторінка вичитана
Чи не схоче тая баба
Своїх лїт віддати.
»На́-що маю віддавати?«
Баба говорила, —
»Коли менї лїта тії
Доля присудила!«
— »Та не радість, бабко, старість!
Як старому жити —
Хиба тілько свої кости
Жовтії сушити.
А на сьвітї є дитина,
Бідна сиротина,
Лїт не має і вмирає
Як тая билина!«
І здихнула стара баба
І стала казати:
»Коли так, то я вже мушу
Лїт півкопи дати.
Лиш нехай дитина тая
Гайом не гайнує,
Нехай лїта дорогії
І себе шанує…«
VII.
І минуло недїль кілька,
Кілька лїт минає,
Соломон жиє на сьвітї
І не умирає.
І згадав він свою неньку,
Що́ хотїла вбити,
І задумав, чим не було б,
Неньцї відплатити.
