Ця сторінка вичитана
Соломону треба було
Тілько захотїти.
Захотїв лиш, — і на крузї
В небо став летїти.
І летїв він, і чи довго —
Бог то сьвятий знає;
На остаток аж під самі
Хмари підлїтає.
В хмарах густо, круг опер ся:
Нїчого дїяти!
І зачав він помаленьку
Хмари розгортати.
Розгортає чорні хмари,
Круг свій підіймає,
Аж по самій серединї
Голуба стрічає.
»Здоров, мудрий Соломоне!
Де-ж ти так спішиш ся?
Не ізміряєш ти неба,
Дармо не труди ся.
Може ще як ти на милю
Хмарою пробєш ся,
Та як далї йти захочеш,
Там і останеш ся.
Повертай ся ти до дому,
Та дивись усюди:
Під тобою синє поле
І пятно там буде.
І пятно те — земля наша,
Синє поле — море!…«
І вернув ся він із неба,
Мале йому горе.
