Тілько горобцї погані
По-над хрест лїтали,
І лїтали, і скакали,
І »жив-жив!« кричали.
Терпів Господь милосердний,
Далї став казати:
»Всяку птицю я приймаю,
Буду доглядати;
Горобця лиш не догляну
І не нагодую,
І нечистому на волю
Погань ту дарую!«
І узяв їх чорт у руки
Тай і доглядає,
І на Семена мірками
Всїх переміряє.
Міряє їх в очеретї
І мірчук збирає:
Їдну міру зоставляє,
Девять мір пускає.
І від Семена до весни —
То і дїти знають —
Горобцї всї табунами
По сьвітї лїтають.
XXXI.
Вмер Господь. А Божа Мати
Над морем сидїла,
Над морем Вона сидїла,
Суху рибу їла.
Аж приходить Петро з Павлом:
»Вставай, Божа Мати!
Іди Сина з хреста зняти,
В гробі поховати.«
