— »О треблаженнеє древо! на тобі син мій розіпнеть-ся!« А син і промовив: »Правда, моя мити!« І справдї! скільки послї хрестів не підбирали, на жаднім не могли його розіпняти, а тілько на їднім треблаженнім древі, котре ще тогдї, як росло, мало вигляд хреста.
Їдного часу задумав Господь затопити землю і витопити всїх людий, які тілько були, тай каже до їдного сьвятого чоловіка: »Роби ти, — каже, — корабель, сьвятий чоловіче, бо я хочу землю затопити!…« От той чоловік і зачав робити корабель: теше стовпи, пилить дошки, — сказано, щоб усе до міри було. А чорт, як на збитки, прийде у ночі тай усю його працю переробить не до міри: там надрубає, там надпилить, там переструже, так що анї способу разом поскладати. А чоловік бідний нїчого й не знає: все теше тай теше, а тих і не зміряє…
Аж Господь ізнов говорить до нього: »Складай, праведниче, корабель! взавтра потоп буде!«
Ото і кидає він тесати та пилити, зачинає складати… Але що́ візьме — усе не до міри: то тонке, а то коротке… Що́ тут робити у сьвітї божому? — а взавтра потоп! Заламав він руки, тай стоїть над дошками. А Бог йому говорить з неба:
— »Не жури ся, чоловіче мій! Що́ довше, те стули, і буде коротке, а що́ коротке — натягни, то й буде довге, — та кінчай живо корабель, бо узавтра потоп!«
Тілько скінчив він корабель, аж земля і зачала в морі потопати. Злїтають ся пташки, збігають ся зьвірі, а той відбирає зі всякого по
