гуслях. І писав він тай писав; і як списав уже цїлую книгу, то і розрізав листи тай кинув на море. Ті листи, котрі були не сьвяті, то ті потонули, а ті, що́ були сьвятії, ті пливали по морі. Ото ангели і зібрали тії листи тай понесли до Бога, а Бог їх перечитав та й казав передати людям. От звідки-то почалась наша Псавтир.
Повненька була Соломонова мати, як приходить до неї їдна панї і просить ся сховати від пана. Цариця сховала, а тут незабаром приходить і пан та й питає царицї:
— »Чи не було, — каже, — мої жінки у ясної царицї?«
— »Нї, не було!« каже цариця. А з неї Соломон і промовляє:
— »Не слухай, — каже, — мої мами; бо і мама така сама, як і твоя жінка!«
Такий то був Соломон іще Бог знає де!
А як родив ся на сьвіт, то йому іще і трох лїт не було, а він уже важив жіночий розум. Зробив ваги, повішав на брамі, кладе на їдну шальку мамин чепець, а на другу женського клоча тай реготить, аж качаєть-ся, що клоча перетягає.
Аж приходить мама.
— »А чого, — питає, — сьмієш ся так, сину?»
— »Та як же не сьміятись? — каже Соломон: — коли жіночий розум не варт і жменї клоча!«
Закипіла мама. »Почекай же, каже, погане песеня: я ж тебе затрачу!« І сейчас казала слугам завести його в лїс, убити, а їй на знак принести його серце і мізинїй палець.
